Свiт Анiме

Аніме

Аніме — японська анімація. Головна відмінність від анімації інших країн полягає в тому, що аніме орієнтується не на дитячу, а переважно на підліткову чи навіть дорослу аудиторію. Популярність має не лише в Японії, а й у світі. Аніме часто (але не завжди) відрізняється характерною манерою зображення персонажів та фону. Випускається у формі телесеріалів, а також фільмів, що розповсюджуються на відеоносіях або пристосовані для кінопоказу. Для аніме характерне надзвичайне жанрове різноманіття, яке в інших країнах притаманне кіно, а не анімації. Окрім загальних жанрів (бойовик, детектив тощо), є й специфічні, властиві лише аніме. Саме різноманітність та орієнтація на глядачів різного віку є головними перевагами аніме. В інших країнах анімація є переважно абстрактним мистецтвом для дітей, або ж використовується для пародійних та гумористичних творів, в той час, як аніме — повноцінне мистецтво. Більша частина аніме-серіалів — це екранізація японських коміксів — манґи, утім є й екранізації книжок, а також повністю оригінальні роботи. Аніме-індустрія складається з понад 430 студій, включно з такими великими компаніями як «Studio Ghibli», «Gainax» і «Toei Animation».

Iсторiя

Аніме зародилося на початку XX століття, коли японські кінорежисери почали перші експерименти з, винайденою на Заході, технікою анімації. Перші японські анімаційні фільми були маленькі — від однієї до п'яти хвилин, і робилися вони художниками-одинаками, що намагалися відтворювати ранні досліди американських і європейських аніматорів. Також особливістю раннього аніме можна назвати те, що в героїв було по чотири пальці. Це давня, ще американська традиція, пов'язана з тим, що чотири пальці простіше малювати, і виглядають вони краще. Однак згодом стандартом стали все ж таки п'ять пальців, оскільки цього вимагали організації, що захищали права однієї з верств населення — буракумін (останні в минулому працювали зі шкірою та м'ясом чотириногих тварин, вираз і жест «чотири пальці» були їх образливим позначенням). Найпершим японським анімаційним фільмом вважають «Новий альбом нарисів» (яп. 凸坊新畫帖名案の失敗 декобо: шінґачьо: меіан но шіппаі) (1917) Хекотена Шімокави (він малював крейдою на чорній дошці й знімав свої малюнки на плівку). Також у 1917 році був створений «Як краб помстився мавпі» (яп. 猿蟹合戦 сару кані ґассен) Сейтаро Кітаями, а в 1918 році — його ж «Момотаро». Жоден з цих фільмів не зберігся. Однак справжнім засновником традицій сучасного аніме вже по Другій світовій війні став Тедзука Осаму, знаний як «бог аніме та манґи» — він заклав основи того, що пізніше еволюціонувало в сучасні аніме-серіали. Наприклад, Тедзука запозичив у Діснея і розвинув манеру використання великих очей персонажів для передачі емоцій; саме під його керівництвом виникали перші твори, які можна віднести до ранніх аніме.

Цитати та Вірш:

Говорят , если изменишь себя, то сможешь изменить мир , но это гнусная ложь.
Они лишь заставляют пойти на компромисс , скармливая то , во что ты веришь

        Я вижу тьму,
        Я улыбаюсь.
        Я вижу свет
        И я кричу.
        Я не любим,
        Я не влюбляюсь.
        Я в сердце холод утаю.
        
        Пусть темнота,
        Слагает вечность,
        Мне солнца свет
        Прожжет глаза.
        Пусть тишина
        Моя беспечность,
        На черном небе лишь луна.
        
        Я слышу плач,
        Я наслаждаюсь.
        Я вижу боль,
        Но я молчу.
        Во тьме дождей
        Я растворяюсь.
        Я слышу дождь и я грущу.
        
        Пусть небеса
        Окрасят грозы,
        В оттенки пепла
        Черных туч.
        Среди ветров
        Я прятал розы,
        В ущельях мрачных горных круч.
        
        Я вижу тьму,
        Я улыбаюсь.
        Я вижу свет
        И я кричу.
        Я не любим,
        Я не влюбляюсь.
        Я в сердце холод утаю.

Жанри аніме:

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23
Коротко